Замкнену лінію – контур легкий
Так, ніби ясність плекаєм,
Мабуть, свідомі дознання руки
Пройде над ввігнутим краєм.

Зляжуть далеко, мов свічі на дні,
Зібрані хвилями зорі –
Щирої правди одвічні вогні
В першім незайманім творі.

Тож до джерел загороджена путь:
Як би надію не вбити!
Легко повірить, що там його ждуть,
Навіть зневірений митар.