Ой дують вітри, ой дують буйні, ой дуби нахіля(ють).
Сидить козак на могилі та й вітра питає.
Сидить козак на могилі та й вітра пита(є).

– Ой скажі, вітре, ой скажі й, буйний, ой де козацька до(ля)?
Вітер йому й отвєчає: – Хто же її знає?
Вітер йому й отвєчає: – Хто же її зна(є)?

– Ой твоя доля ой козацькая ой в зеленому по(лі).
Лежить вона притоптана сірими волами.
Почув козак – та й заплакав дрібними сльоза(ми).