Накрила нічка та й тихесенько
Земленьку кругом,
Лиш вітер мряки жене злегенька
Над розіспаним лугом.
І до любови накликає
Чарівниченько-соловій,
А місяць срібний розтягає
Чарівну пряжу мрій.
Там при окопах на долині
Стоїть поручник молодий,
Йому щохвилі вилітає
Зітханнячко з грудей:

Приспів:
"Спи, дівчино, спи, кохана,
Золоті мрії сни,
І про мене, глубонько,
Не забудь, спімни".

А там у Львові музики грають,
Танець жваво йде.
Дівочі очі, як зорі сяють,
Любка всім перед веде.
І усміхається чарівно,
І клонить голову на грудь,
А сотник просить, сотник молить:
"Кохана, не забудь!"
Сіріє ранок, світла гаснуть,
Тяжіє сонна голова,
А сотник шепче ще до ушка
Прощальнії слова.

Ударив гранат, як грім гремучий,–
Землю розгорнув,
Збудив окопи і ліс дрімучий,
І ставок, що вже заснув.
Там при окопах на долині
Лежить поручник молодий,
Йому потічком випливає
Червона кров з грудей.
І стихло все довкола,
Ставок заснув, здрімнувся ліс,
А тільки вітер на соснині
Зітхання тихе ніс.