Та їхала Катерина штирма кіньми вороними,
Питає Василя: "Чи близько до села?"

– Недалеко – лишень миля, Катеринко чорнобрива,
Катеринко моя, чорнобривко моя.

Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо ту пшеницю жати!

– А в пшениці головня – болить мене голова,
Я таки не піду ту пшеницю жати.

– Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо той ячмінь в’язати!

– А в ячменя довгі ости – болять мене мої кості,
Я таки не піду той ячмінь в’язати.

– Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо ті курудзи жати!

– А в курудзах довгі шульки – болять мене мої руки,
Я таки не піду ті курудзи жати.

– Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо ті колопні брати!

Бо йдуть люди з міста, мене ся питають:
А чиї то колопні в полі пропадають?

– А най пропадають – я до них не піду,
Бо я не кобила, аби все робила.

– Катеринко моя, чорнобривко моя,
Ходімо-підемо до корчми гуляти!

– А ти бери рубля, а я беру, милий, два –
Ходімо-підемо до корчми гуляти!