Був солдат без армії і чину.
(Та, як маєш весла, – то греби).
Що найбільше видає мужчину –
Це саме бажання боротьби.

Все якось не солодко, не гірко,
Та одного разу крізь пітьму
Дівчинка, Ванесса, кінозірка,
Дивно посміхнулася йому.

Ще тоді, в клозеті військкомату,
Він зірвав портрет її, тоді.
Так її тримати – наче мати
Всю до грама ляльку Параді.

На своїх, на хуторянських кресах
Бойового подвигу не жди.
Кінозірка, дівчинка, Ванесса –
Світла, як дорога в нікуди.

Ділить світ безжальна бісектриса
На щасливих і на... навпаки.
Дівчинка, француженка, актриса –
Наші не зустрінуться зірки.

Де він падав, під які колеса,
Де вмирав від вогнепальних ран?..
Лялька порцелянова, Ванесса,
Посмішкою спалює екран.

На руках старої санітарки,
З харковинням крові й пилюги,
Вийшла з хлопця невеличка хмарка –
Розійшлися їхні береги.

Прохурчало потягом-експресом
Короткометражного життя.
І стояла дівчинка – Ванесса –
На лункій межі у забуття.