І молилася я, сподівалася я,
Чи не гляне хоч раз любо доля моя?
І минали літа, дожидала її,
Сподівання були всі даремні мої.
Не діждалася я, і минали літа;
Не діждалася я, і минали літа!
В серці пустка німа, я тепер вже не та, не та!
У роботі тяжкій підриваєсь життя,
У неволі тяжкій вік проходить без пуття!
Та неволя лиха й досі давить мене,
Тая праця тяжка стан недужий мій гне.
І посліпли від сліз очі карі зовсім,
І я зсохлася вся під ярмом, під тяжким.
Ні родини нема, ні дружини нема,
Світ широкий усім, а для мене – тюрма!