Алла:
Серед білого дня, я ловила коня,
Кінь розгнуздано мчався і мчався,
Серед білого дня я зосталась одна,
Бо в дорозі ніхто не стрічався.

Чуєш я зосталась одна,
Бо в дорозі ніхто не стрічався.

Павло:
Серед білого дня ти зпиняєш коня,
Кінь такий, що ловитись не буде,
Зупинись, оглянись, ми з тобою рідня,
Нашу долю ніхто не осудить.

Чуєш, ми з тобою рідня,
Нашу долю ніхто не осудить.

Алла:
Серед білого одня – ти одни, я одна,

Павло:
Поміж нами нездійснена мрія,
Серед білого дня лиш копита дзвенять,
Коней тих, що ловити не вмієм.

Чуєш, це копита дзвенять,
Коней тих, що ловити не вмієм.