Час іде, все забирає. Трохи спогадів лишає. Мої мрії віддаляє.
То скоріший він за подих, то повільний як чекання.
Мої береги заносить сивим снігом, я не бачу їх.
Скільки я з тобою поруч, так тебе й не зрозумів...

Баю-баю-баю-бай... Спи кохана, засинай.
Провались в мягкі обійми.
Я навчивсь тебе чекати, через силу відпускати,
До мети іти по долі, в суходолі буде море.

Ніхто не знає де ти живеш,
Ніхто не знає коли ти помреш,
Ніхто не бачив твого обличчя,
Ніхто не знає, що таке – вічність...