Дощ падає знов,
Я римую любов
Із твоїми губами.
Тут мають вони
Колір вина
І нагадують рани.

Світ хоче, як ти:
Мати постать імли
І наплічник легкий.
Сірі очі твої
І те саме ім’я.

А над нами нависає Матриця,
І на лиця відкидає тінь;
Я не знаю, що там завтра станеться,
Але нам туди – летіть.

Я без тебе не існую.
Цифрові дощі, віртуальні люди.

І блукають вулицями Матриці
Зомбі з парасольками в руках.
Може, всі ці монстри тільки маряться –
Але все одно стріляй!
Кров падає знов,
Залишає сліди,
Має присмак вина.
Ти повторюєш "ні" –
І я тисну "Delete",
І триває війна.