Перші промені світанку мене випроваджують
І змерзлі діти що на чорний хліб чекають
І тихе місто, що у сні лиш спокій знаходить
І автострада, що в якийсь-то новий світ виходить

Не є запах чорной кави те, що мене будним тримає
Ані клята цигаретка що так марно догоряє
Що буде...

Час прийшов іти в дорогу – знова в далеку путь
Хоч цього разу не ста років довгу, але подібну і тяжку

Не журить мене шалена думка про кого снить тепер вона
Бо було те, що мало бути, а що далі станеться
Що буде...

І де тепер подітись, куди мені літати
На це потрібно є відваги
У білий світ мені іти або втікати
До свого дому, чи від своєї хати