Ой у полi, в полі
Дуб на дуб схилився,
Доти син був добрий,
Поки не женився.

А як оженився
Та взяв собі жінку,
Та й став забувати
Про рідну матінку.

Ой у полі, полі
Мати жито жала.
Їхав син у гості,
Мати не пізнала.

– Покинь, покинь, мати,
Цеє жито жати,
Та й підемо, мати,
Пити ще й гуляти.

– Не покину, сину,
Цього жита жати,
Бо й не маю, сину,
Чим тебе вгощати.

Чи я тобі, сину,
Борщу не варила,
Ти мене покинув,
Щоб я так бідила.

Чи я тобі, сину,
Подушку не слала,
Ти мене покинув,
Щоб я бідувала.