Ой кувала зозуленька, я робив горожу,
Якась біда вигадала, що до неї ходжу.

Якась біда вигадала, що є в лісі паша,
Та й наймила бички пасти білявина наша.

Якась біда вигадала, що є в лісі тоя,
Та й наймила бички пасти білявина моя.

Ой чого сі вигинаєш, тоненькая лавко,
Чого ходиш не говориш, солодка білявко.

Чого ходиш, не говориш, чого ся не смієш,
Що ти така молоденька гніватися вмієш.

Не ходи ти попри хату, не толоч отави
І не роби мамі шкоди, а мені неслави.

Не ходи ти попри хату, не толоч цибулю.
Не роби ти мені шкоди – я не потребую.

Загнівався мій миленький, на мене загнівав,
Та так пішов попри мене аж вітер повіяв.

Чого се, мій миленький, на мене гніваєш?
Я з тобов сі не сварила, дуже добре знаєш.

Я з тобов сі не сварила, ані з твоїм родом,
Попри хату же не ходжу, ні твоїм городом.