Йшли повстанці темним лісом
У руках із крісом.
Погляд кидали по полю –
Чи діждуться волі?
Нам не тяжко і не важко
Горами страждати,
Дуже тяжко Україну
Вільну здобувати.
Чи нас мати народила
У таку годину,
Що так тяжко здобувати
Вільну Україну.
Ми будемо здобувати
Україну, люди,
Наша слава героїчна
В історії буде.
Ми чужого не бажаєм –
Ні лісу, ні поля,
Ми хочемо для Вкраїни
Здобуть кращу долю.
Отак наші вірні друзі
Волю здобували.
За Вкраїну самостійну
Життя віддавали.
Якби гори говорили
А річки співали,
Всю би правду розказали
Як друзі страджали.
Якби гори говорили,
Ліси гомоніли,
Всю би правду розказали
Як друзі терпіли.
Тепер сама правда каже:
"Герої ви були!"
Бо ми, вірні українці,
Про них не забули.
Не боялись нині смерті,
Ні чужої муки,
Не здавались кагебістам
Живими у руки.
А котрі сі попадали
Живими у руки,
То приймали страшні страти
І страшнії муки.
В ребра цвяхи забивали,
В очі спиці пхали,
На гаках палили,
Лиш би ся признали.
Не зрадили Україні,
Українській долі,
Погинули в тяжких муках
В місті Яблунові.
В Яблунові над річкою
Стояла катовня.
Закидали повстанцями
Там криниці повні.
Тепер друзі у могилах
З Богом спочивають.
Про них тепер вірші пишуть
І пісні співають.
Уставайте, вірні друзі,
Годі ж бо вам спати.
Вже воскресла Україна
Й ожили Карпати.