Ти не була милою лялею,
Не називав тебе ніхто кралею,
І в твоїх наніц подертих штанах
Не було місця для всяких помад.
Ти часто сиділа сама удома
В обнімку із жовтим покемоном,
Коли я спитався: "Як тебе звати?"
Ти послала мене піти погуляти.

Ти сміялась з хлопців-лапусиків
І не носила рожевих трусиків,
Твої сусіди переїхали з міста
Коли почули, що ти сатаністка.
Ти так часто мені щось бурмочеш,
Я знаю як сильно ти мене хочеш,
Від мене ховаєш свої оченята,
Бо я можу в них це прочитати.

Ти не така, як хочеш здаватись,
Ти просто боїшся комусь відкриватись,
Ти кажеш мені, що не вмієш скучати,
А потім просиш тебе не лишати.
Ти часто кричиш, щоб я забирався
І більше ніколи не появлявся,
А потім сама до мене приходиш
І кажеш, що жити без мене не можеш.