Я сьогодні від вас від’їжджаю
Боронити ріднесенький край,
Може, вернусь, а, може, загину,
Ти, дівчино, про мене згадай.

Ти згадай ті щасливі хвилини,
Як любились, кохалися ми...
Твоє личко – рожевий цвіточок,
Твої очі чарують мене.

А удома старенькая мати,
Свого сина в вікно вигляда.
Чи поверне з чорного лісу,
Чи полегшить матусі життя?

Ой не плач, не ридай, стара мати,
Твого сина на світі вже нема.
Він загинув в повстанському бою,
Залишилась могила сумна.

Ой у полі висока могила,
Кругом неї шовкова трава.
Поскидайте, друзі, мазепинки,
Бо вже вірного друга нема.

Поскидали вони мазепинки,
І клялися за нього помстить,
Щоб вже кров не лилася даремно,
І щоб неньку стару звеселить.

Гей, друзі, помстіть смерть свого брата,
Що віддав своє юне життя,
В боротьбі із наїзником-катом,
Щоб повстала Вкраїна вільна.