На городі верба рясна...
Там стояла дівка красна.

Хорошая та вродлива,
Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива, –
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде, –
Розраяли вражі люди.

Розраяли, розсудили,
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем,
Як любились, так і будем!