Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться...
Ой як болить моє серце,
А сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу,
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерть не забуде...

Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі.
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках,
Без роси на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!