Прощавай ти скажеш мені,
Забувай нагадаю тобі.
Скільки можна так казати, себе картати,
Ті слова мов сльози дитячі...

Серце болить і руки горять,
А голос від страху якось тремтить.
Ти можеш змінити все, тільки сказати,
Але все, що вдасться лиш сльози ковтати.
Простягнути руку тебе повернути,
А тіло не хоче, хоче забути.
Коли схаменешся буде вже пізно,
Заллєш ти подушку солоними слізьми...

А потім тихенько захочеш сказати,
Ті очі, ті губи хотілось кохати,
Від гострого леза життя обірветься...
І кров на підлогу червона проллється,
Про що гадаєш ти лиш Бог один знає,
Але так шкода ти попадаєш.

Тобі дали в подарунок життя,
Та ти втрачаєш йдеш в небуття.
Тобі дали в подарунок життя,
Та ти втрачаєш йдеш в небуття.