Я нарешті все про себе взнав,
І про те, коли і ким я був:
Переходив Рубікон,
Ім’я мав Наполеон,
На "Титаніку" тонув...

І Америку відкрив я,
І ненароком розробив дуст,
А ще раніше – колесо,
Й нашептав мадам Тюссо,
Щоб вона зліпила мій бюст...

Часто згадую про те, як
Штурмом брав я Теночтітлан,
І ацтекшу не одну
Мав тоді я за жону,
А Кортес був мій друган.

Над горами пролітав я,
По пустелі сорок літ йшов,
Океани – острови,
Вершники без голови,
Перші поцілунки й перша кров...

Я набачився всього, аж
Все набридло, наче шансон,
Люди, коні, кораблі,
Арбалети і шаблі,
Монна Ліза й море інших монн...

Я знайшов собі нарешті рай,
Тож зніміть із мене цей дар,
Сонце сіло за Дніпром,
Тепло пахне молоком,
Й поцілунок її – нектар...