Після святок в хаті тихо і тільки дим
Лізе в очі і піч – вогняне марево
Ти сидиш на порозі і знову достатньо один
Щоб забути даремно проведені дні, щоб забути його

Про вогонь, про росу на босих ногах
Згадував, стелячи на підлозі кожух
Тільки сльози текли та ховалиссь в поритих щоках
Що спотворив недуг, що спотворив недуг

Марево ночі розітну я диким криком, ликом
Не шитий, та в життя ввійду, я познайомлюсь з лихом
Синії очі в темряві неначе свічки плачуть
Мо доживу я до весни, мо сонечко побачу

Хижий птах пробивається в дім крізь шибки
З жахом дивишся в очі наповнені лютим вогнем
Хижі крила зривають червоні когтисті вітки
Зичать смерті, ти хочеш залишитись знову один,
Але ні – це твоє