В пустелі сизих вечорів,
В полях безмежних проти неба
О, скільки слів
І скільки снів
Мені наснилося про тебе!

Не знаю, хто ти,
Де живеш,
Кого милуєш і голубиш.
А знаю - ти чекаєш теж,
Тривожно вгадуєш і любиш.

І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
Як син вигнанця впізнає
Прикмети батьківського краю.

Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
Аби в повторах не згубить
Одне,
Своє,
Неповториме.

Нехай це - витвір самоти,
Нехай це - вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
Як морю сняться урагани.