Як ішов я вчора ввечір світив місяць височко,
Мила в вікно позирала чи мо’ дийшов далечко.

Одійшов я пару кроків, вона за мною кричала:
– Ой вернися, цвітку милий, чим я тя прогнівала.

Та й за нашим, віриш, тором є зелені, як ловець,
Ходив до нас на зальоти ни паробок, ни вдовець.

Мамцю моя премилена, я за нього не піду,
А ни йому ручки не дам, хоч ся никда не видам.

Як ішов я вчора ввечір світив місяць височко,
Мила в вікно позирала чи мо’ дийшов далечко.