І.
Скільки раз говорив собі –
"Не твоя вона, не твоя!"
Серце й розум вели двобій,
А сьогодні ми вже сім’я.
І тепер вже не бракне слів,
Нас любові несе ріка...
Не побачених скільки снів
Написала моя рука.

ІІ.
Я торкався пером небес,
Там знаходив твою зорю.
Із потрібних мені словес
Вірш закінчувавсь: "...Я люблю".
Не підвладний коханню час,
Нині ділим його на двох.
Небо все ж поєднало нас –
Дана Богом на двох любов.

ІІІ.
Цвітопадом летять роки:
Наші весни всі, мов одна.
Із поверхні життя ріки
Ми торкаєм безодню дна.
І здіймаються в неба синь
Почуттів наших два крила,
Бо в коханні черпання сил
Із єдиного джерела.