Мрії – це нестримний крик душі,
Неспроможність творити,
Образ, відкинутий людьми,
Все ще прагне пожити.

У ній глибокий біль,
Наче спрагле коріння.
У ній тихий сум...

Сяйвом затьмарена, позбавлена віри,
Рветься до марива, сполохана й безсила...

Вдень й вночі закохана вона в тінь...

З себе змиває дикий сором,
Зазирає глибоко
В надра омріяних думок
І сміється жорстоко.

У ній глибокий біль,
Наче спрагле коріння.
У ній тихий сум...

Страхом заквітчана,
Обліплена пилом,
Б‘ється у відчаї
Занедбана й безкрила.

Вдень й вночі закохана вона в тінь...

Страхом заквітчана,
Обліплена пилом,
Б‘ється у відчаї
Занедбана й безкрила.

Вдень й вночі, з ножем в руці,
Закохана вона в тінь...