Ой як собі заспіваю та й думки, та й думки,
Казав милий повертати єго подарунки.
Та що, любко, повертаєш, коли-с поломила,
Коли-с своє та й серденько на них...
Ой піду я, мій миленький, аж до Коломиї,
Та я ж тобі та й відкупю ті дві перстенині.
Ой не клини, мій миленький, не клини, не клини,
Стоє твої подарунки в яворові скрини.
А як будеш, мій миленький, мене проклинати,
Будут твої подарунки в порогах лежати.