Ой ішов я з Болехова, ще не зійшло сонце,
Повернув я до дівчини, та й став під віконце.
А дівчина лиха була, та й ся не вбзивала,
Вихопила коромисло, руку ми вламала.
Коби-с мені, моя мати, гавязу зварила,
Попарити білу ручку, бо ми ся розвила!
А матінка си байдуже, так ми відповіла:
Нехай тобі тота зварит, що ти уломила!