Журила ся мати мною, як риба водою:
Що я буду робитойки, донейко, з тобою?
Не журіт ся, мамунейко, якось оно буди,
Як я більша підросту, возьмут мене люди.
Як-им більша підросла і на порі стала,
Не одному козакови до серця пристала.