Коби-м мала білий папєр, трошка атраменту,
Писала-м би за миленьким аж до реґіменту:
Ой цісаре, цісарику, пусти ми любочка,
Бо я за ним виплакала свої сиві очка.
Очка ми сі заморгали, в млині ночували,
Личко мі сі румяніє, хлопці цілювали.
Що-м сі хлопців налюбила та й націлювала,
Жеби-м нині умирала, гріху би-м не мала.