Сидит цісар на крісличку, вібранчики пиши,
А як списав, та й вімазав, зачив си питати:
Ці ни мите, молодєчки, від нас утікати?
Чого ж би ми, наш паночку, від вас утікали,
Коли такі карти впали, шоби ви нас брали?
Коли такі карти впали з самого призенту,
Котре хлопиц чорнобривий, той до реґіменту.
Т’али й кажи хлопиц, хлопиц, вікохав ні отец,
Вікохала мине мати, цісареви дати.