Вона, різала пальці
Як стрибала з вікна.
Вона, в помаранчевих снах
Блукала сама.
А він, заховавшись під сніг.
Помаранчами мерзлими
Жбурляв їй у слід.

Вони, ніби різні човни.
Пливли у своїх думках,
Щоб потім піти
По пустих берегах.

Та настала ніч, коли падали зорі
І сльози котилися щирі й прозорі.
А на ранок згадають вони
Лиш помаранчеві сни.
Розбиваючи день поцілунками неба
Ти відверто шепочеш, благаєш, не треба
В тім немає твоєї вини
Це ж помаранчеві сни.

Чому? я ніяк не збагну.
Розбиваючи день об стіну.
У безодню викидаєш
Себе одну.