Ген, де млаки, де мочари,
Трави хилить білий сніг,
Там шукав я квітку чарів,
Та знайти її не зміг.

Рушив поїзд в дальні далі:
Доли-гори, наче в сні, –
На Ужоцькім перевалі
Доля стрілася мені.

Дослухаюсь серця знову
й признаюсь, що маю гріх –
Лемківчанку чорноброву
Покохав я більше всіх!

Де ті млаки і мочари,
Інший цвіт най зацвіте –
Лемківчанки диво-чари
Жоден сніг не замете!