Де злягають роси в травах,
Де дзвенять всі небеса,
Що знайшов і що я втратив –
Не стече тим вже свіча.
Пригадав очей я спалах
Не чиїхось, а своїх –
Ой не раз, не раз я падав,
Не один чинив я гріх.

Бісер витончених кроків
Душу вже не стрепене –
Бритва ріже в зморшках щоки,
Ось і горло полосне.
Полоснути б нею небо
Й перетнути часу плин –
Не один я неба небіж,
Не один землі я син!