Оре Семен, оре й на шлях поглядає.
Чужі жінки обід несуть, моєї немає.

Доорався Семен до сухого дуба,
Бросив волів у діброву, сам пішов додому.

– Паситься ви, воли, й не боїться вовка,
А я піду додомоньку, бо болить головка.

Як доходть Семен до своєї хати,
Питається малих діток: – А де наша мати?

– Пішла наша мати у ліс по телята,
Нам казала й говорила, що ми сиротята.

Пішла наша мати у ліс по калину,
Нам казала й говорила, що я вас покину.

Одарився Семен об стіл головою.
– Жінка моя Катерина, не нажив з тобою.

Одарився Семен об поли руками.
– Діти мої манесенькі, горе мені з вами.