Пісочок жовтенький, садок зелененький.
Ходив до дівчини козак молоденький.

Ходив він до неї та й думав узяти.
Прийшов з старостами – не удає мати.

– Пусти ж мене, мати, калину ломати,
Бо прийдуть дівчата мене убирати.

Прийшли ж ті дівчата, моєї немає,
Моєї голубки мати не пускає.

– Пусти ж мене, мати, хоть тіло сховати.
Не буду я плакать, ничого казати.

Прийшла та дівчина та й стала в порозі.
Забилося серце, заплакали очі.

– Оці ж білі ручки мене обнімали,
Оці алі губки мене цілували.