Котилася же та ясна зоря з неба
Та й упала додолу,
Та й упала додо(лу).

Журилася же та молода дівчина
Та й по своєму горю,
Та й по своєму го(рю).

– А хто ж мене же, та й молоду дівчину,
Та й проведе додому,
Та й проведе додо(му).

Обізвався же та козак молоденький
Та й на вороном конє,
Та й на вороном ко(нє).

– Проводь, проводь, та молодий козаче,
Ой проводь, не барися,
Та й проводь, не барися.

Бо за мною же, дєвкой молодою,
Та й весь рід зажурився,
Та й весь рід зажуривсь.

Ой не так рід же, ой як батько та мати,
Та як батько та мати,
Ой як батько та ма(ти).

Ой хотять мене, та й молоду дівчину,
За нелюба отдати,
За нелюба отдать.