А в неділю рано сине море грало.
Виряжала мати дочку в чужую й сторонь(ку).

А в чужую стороньку, між чужії ж люди.
– Ой хто же тебе, дитя же моє, жалювати бу(де)?

– А хто ж буде бити, той буде жаліти.
А вже ж мені, ненько же моя, з тобой вік не жити.