Серед диких степів, де простори ланів,
Де лиш вітер по полі гуляє,
Там в чужій сторонці, без рідні, без сім’ї
Молодий партизан умирає.

Рідний край він любив і дівчину лишив,
І пішов з ворогами воювати,
Тільки ворог лихий рідний край дорогий
Став мечем і вогнем руйнувати.

В почорнілих очах відбивається жаль,
Що умре молодим на чужині,
Що вітри та сніги заметуть його сліди
І не буде його на Вкраїні.

Він не плакав за тим, що умре молодим,
Бо лиш вічне є небо над нами.
Йому жаль одного, що могилу його
Занесе на чужині снігами.

Серед диких степів, серед буйних вітрів
Заросте лиш трава там бур’яна.
А хто міг би прийти і цвіток занести
На могилу оту партизана?