Зажурилась Україна,
Як же не журитись –
П’ють вороги кров народу,
Не можуть напитись.

Осінь тиха, вечір тихий,
В небі зорі сяють,
Йдуть повстанці в село Урмань,
Про лихо не знають.

Йдуть повстанці в село Урмань,
Про лихо не знають,
Що за тином ліщиновим
Сексоти чекають.

Йдуть – чекають вони того,
Щоб когось убити,
Щоби руки у повстанській
Крові замочити.

Йдуть повстанці кроком смілим
Біля місця того...
Раптом куля розриває
Серце кошового.

Було чути один постріл,
І більше не чути...
Зажурилися повстанці:
"Чий стріл може бути?"

Освітила їх ракета
І знов погасає –
В страшних муках край дороги
Друг Бір помирає.

Повій вітре, повій буйний,
Дай дівчині знати,
Хай приїде моя мила
Мене поховати.

А ще вітер не повіяв,
Дівчина вже знає,
А вже ворог тіло друзів
В район забирає.

Поскладали біле тіло
На сани, на сани
Та й повезли біле тіло в місто
Бережани.

Поскладали біле тіло
На купи, на купи,
Аж приїхав кат червоний
Рахувати трупи.