Понад Львовом чорна хмара все небо укрила,
Зажурилась Україна, тяжко зажурилась.
Заплакала Україна, безталанна вдова,
Як синів її найкращих судили у Львові.

Що перший син Василь Білас – славний син вкраїнський,
Що другий син Данилишин – герой ОУНівський.
Закричало жайвороння, по борах, по полях,
Коли ляхи присудили смерть обом героям.

Та підвівся Данилишин, задрижали ляхи,
Він до друзів своїх вірних та й став промовляти:
"Не сумуйте, друзі мої, не плач Україно,
Нехай нарід йде до бою за свободу сміло."

А ви, ляхи-недоїдки, щоб ви не раділи,
Незабаром суд настане – ми будем судити.
Не журися, Україно, ми тебе не лишим.
Згинули за тебе славно Білас і Данилишин.