Осінь двері відчиня, вона чомусь сумна.
І чомусь знедолена.
І вона знедолена темною ходить долиною
Одна.

Сонце очі пробива, а в очах її весна.
Її мова, мов струна.
Та зими холодний морок забере її з собою,
Однак.

Вона ледве засинає, а я бачу її сни,
Не чекаю до весни.
Ніби хтось в мене стріляє, ніби хтось мене вбиває.
Та вона мене сховає.