Гей там під лісом на траві зеленій,
Там лежить жовняр тяженько ранений.

Без правой рученьки, без лівой ноженьки,
Там лежить жовняр тяженько ранений.

Прийшла до него сама мати єго,
Плаче, ридає і жалує єго:

– Ой, сину, сину, то-с ся довойовав,
Без правой рученьки, чом-сь не жаловав.

Прийшла до него сама мила єго,
Плаче, ридає і жалує єго:

– Ой, милий, милий, де ж твоя рученька,
Чим ти мня пригорнеш до свого серденька?

Нічим пригорнути, ні на чім стояти,
Тре мені такого милого не мати.

– Ой, мила, мила, не стій коло мене,
Возьми си хустинку, обітри кров з мене.

Возьми си хустинку, ту, що-сь вишивала,
Будеш пам’ятала, що-сь милого мала.

Будеш пам’ятала, що-сь милого мала,
Що-сь в войсковім стані його поховала.