Ой у лісочку та й на пісочку
Росте калина, як сиротина.

Її садила дівчина мила,
Як свого стрільця випроважєла.

Молодий стрілець пішов від хати
В полю гуляти, волі шукати.

Мусів він тяжко там бідити,
Від куль московських ся боронити.

Не було кому го розважати,
Ні так, як мила, защебетати.

Буйну головку куля прошила.
Біленьке личко кровця умила.

Замість трембіти гармати грали,
А чорні круки вістки давали.

Не жди, дівчино, стрільчика свого,
Бо не побачиш його живого.

Він вмер за тебе і за родину,
За рідний нарід, за Україну.