Дзвони дзвонять, дзвони дзвонять не перестаючи,
Заплакали січовики, що до бою йдучи.

Ой не плачте, українці, що до бою йдете,
Господь Бог вам допоможе, що ся повернете.

Приїхали вни до Львова, закватирували,
Офіцери наказують, щоби не заспали.

Офіцери наказують, щоби на заспали,
Щоби острими та кулям кріси набивали.

Щоб острими та кулями кріси набивали,
Щоби щільно і з охотов ворога стріляти.

– Набивайте, хлопці, кріси, набивайте швидко,
Бо патруля дає знати, що ворога видко.

Били вни ся до полудня – вже кров по коліна:
– Напиймося, браття, кровці, буде за нас вина.

Напиймося, браття кровці, не будем платити,
Бо ми, браття, за Вкраїну будемо ся бити.

Напиймося, браття, кровці, вина дорогого,
Господь знає, чи діждемо роченька другого.

Господь знає, чи діждемо, чи будемо жити,
Чи будемо за Вкраїну ми сі, хлопці, бити.