Як з Бережан до кадрі січовики манджали,
Там краялось серденько із гор’я і печалі.

Там краялось серденько хорунжого Осипа,
Як нам з очей зникала та Золотая Липа.

Там краялось серденько – не втихло й на хвилину,
Бо в Бережанах покинув коханую дівчину.

– Прощай, моя дівчино, мій сонячний промінню,
Моя ж ти осолода в воєнному терпінню.

Прощайте, карі очі і уста малинові,
Вже більш я не погляну на ваші чорні брови.

Прощай, моя дівчино, дівчино чорнобрива,
Нас нині розлучає та доля нещаслива.

Прощай, моя дівчино, і не тужи за мною,
Як я з війська повернусь, оженюся з тобою.

Чи прийде час веселий, чи прийде зла година,
Я все тебе згадаю, що ти моя єдина.

Як дівчина почула такі слова закляття,
Схилила головоньку і впала у обняття.

Дівчина як почула такі слова любови,
То поцілунок зложила на уста козакови.

Як січовії стрільці до Кадри доїжджали,
Згадав не раз хорунжий про рідні Бережани.