Чи то буря, чи то грім, що реве хмаролім,
Що земля на сто миль грає грімко?
Від Кубань аж до гір чути голос: "Позір!"
В ряд ставай, щоб не було запізно!

В ряд ставай, готовись, ні на що не дивись –
Чи до пекла підеш, чи до неба,
Кидай неньку стару, кидай любку свою,
Бо настала велика потреба.

Бо настав такий час, що умре кожен з нас
Не у ліжку, а в полі у бою.
В цю годину страшну спом’янеш Вітчизну,
Бо для неї тре вмерти з любов’ю.

То не грім загримів, то не дзвін задзвенів,
Не столітні дуби затріщали –
То лихі вороги на наш край дорогий,
Мов голодні вовки, набігали.

Не кидають квіток під їх кований крок
І вінків не сплітають дівчата,
Бо їх батько – то ліс, а їх мати – то ніч,
Україна – то їх рідна хата.

Що за військо іде, що за пісня лине,
Що за прапор на вітрі лопоче?
То повстанці-орли попід гаєм пішли,
То їх пісня нам серце лоскоче.

Десь далеко рідня виглядає щодня,
І дівчина чекає русява,
Їм дорожчий той дім, що потрібен усім, –
Самостійна соборна держава.