Що дуб дуба перехитує,
Брат сестрицю перепитує.

А вечеря та й опівночі,
Заплакали та й карі очі.

– Чи ти, сестро, вже обідала?
– Я, братіку, ще й не снідала.

Бо тут, брате, не по-нашому,
Що снідання – підобідання.

Що снідання – підобідання,
А вечеря та й опівночі.