Що Петрівочка, та мала нічка,
Та й не виспалася дівчинонька.

А вона не спала, та не дрімала,
Та все подарочки вишивала.

Що первий вишивала та шовком, шовком,
А другий вишивала шнурком, шнурком.

Що первий вишивала та для милого,
А другий вишивала для ревнивого.

Що вже на городі ромен, ромен,
Що вже козаченько й умер, умер.

Ходьомте, дівчата, та дивитися,
Як буде дівчина журитися.

А дівчина ходе та в груди б’ється,
Що вже козаченько не ’ббізветься.

А дівчина ходе та руки ломе,
Що вже козаченько не говоре.

Коло тиру-виру та широкого,
Коло Дунаєчка глибокого,

Ой там Катерина та біль білила,
До своєї білі говорила:

Ой ти, біль же, біль, та тонесенька,
Ой коли ж ти будеш білесенька?