Скільки згорілих пісень
Проспівали твої кобзарі,
Україно,
Про знедолений час
Під воронячим хижим крилом,
Як Осман полонив
Твоїх діток невинних,
В свою віру святив
Тобі на поталу і зло.

Приспів:
То не турки, не татари
Полем мчать, як чорний вітер,
Рід свій нищать, землю палать,
Без жалю і без покари,
Без жалю і без покари!
Яничари, яничари,
Твої, мамо, дикі діти!
Яничари, яничари,
Твої, мамо, дикі діти!

Ти недарма поросла
Полинами гіркими, моя Україно,
Скільки журби пронеслось
Над Твоїми сумними віками.
То чому ж і тепер,
Ненько, стогнеш і гинеш,
Хоч плекаєш дітей
І зовеш їх своїми синами?..

Приспів