Виконавець: Жартівливі, сатиричні пісні
Слова і музика: народні |
Дала мене мама замуж, не вмію робити,
Послав мене мій миленький фасольку садити.
Посадила я фасольку та вже йду додому,
Заглядаю в коршемку: п’є милий з кумою.
– Кумцю моя, любцю моя, пий до меї жінки,
Скажу, скажу шинкарочці: дай кварту горілки.
Жінко ж моя любимая, іди ж ти додому,
Вари, вари вечеряти, я прийду з кумою.
Жінка ж моя, любка моя чогось нездорова,
Сюди-туди звинулася – вечеря готова.
Жінко ж моя, любко моя, одчиняй же двері,
Веду свою куму вражу на білім папері.
Жінко ж моя, любко моя, давай вечеряти,
Стели тонку, білу постіль, сама вийди з хати!
Постелила постіль білу, сама вийшла з хати,
Позатильцем, дзенцем, дзенцем дала пану знати.
– Ой паночку-голубчику, дайте мені раду,
Через тую куму вражу навіки пропаду.
Закувала зозуленька на хаті, на розі,
Кум з кумою обнятії стоять на порозі.
– Жінко ж моя, любко моя, що ти наробила?
Я господар на все село, ти мене вславила.