Ой був, та нема
Миленького сокола,
Та полинув за ліс.
– Боже, його пришли!
Ой як жив був, – не любила,
Як умер – не тужила;
Хіба тоді затужу,
Як на лаві положу.
Як на лавці лежав,
Тоді було трошки жаль,
Як із лавки зняли,
Більше жалю завдали.
До дзвонаря несуть – то плачу,
А від дзвонаря несуть – то скачу.
– Оту лежи в ямі,
За що лаяв моїй мамі!
Гарбузом споминала,
Що хороше життя мала;
Редькою накадила,
Що вірненько любила.
Через тую яму
На другого гляну:
І кивну, і моргну,
До серденька пригорну.